В процесі практичної архітектурної діяльності для мене стало очевидним, що традиційна розбивка територій, що підлягають котеджній забудові на ділянки прямокутної форми, а також, трасування вулиць кварталу в ортогональних напрямках, мають певні недоліки. Їх я спробую висвітлити і показати, що планування територій може бути кардинально іншим.
Перший недолік – це ширина ділянок вздовж вулиць. Оглянувши власні проекти і проаналізувавши трохи більше 20 ділянок, виявив, що більшість з них (60%) площею від 0,01га до 0,015га шириною 19-22м.
Для зручності, в подальшому будемо вважати, що середньостатистична ділянка має розмір близько 20м. Відповідно до протипожежних вимог щодо відстаней між будинками, відстань від проектованого будинку до межі суміжної ділянки має складати мінімум 4м. Отже відступивши 4м від суміжних ділянок, ширина проектованого будинку на цій ділянці по зовнішньому краю утепленої стіни складе близько 12м. Внутрішня корисна ширина будинку складе близько 11м. Переважна більшість проектів садиб в АБ “ХІІ” варіюється від 170 до 220/250 квадратних метрів. Якщо б замовник захотів спроектувати на такій ділянці одноповерховий будинок площею близько 200м2, йому довелось би мати будинок з плануванням в пропорції 1:2. В народі таку форму називають “сосиска”! Для мене такі проекти – виклик. Мені подобається працювати зі складними ділянками, доводити, що планування “сосиска” – це зовсім не діагноз. Мені довелось спроектувати трирівневий будинок площею 350м2 на ділянці шириною 14.85м. Були вимушені йти на хитрощі і домовлятись з сусідами. З цим проектом можна ознайомитись за наступним посиланням: http://xii.com.ua/portfolio/2holland_arch/ Це окремий випадок, але суть розмови в тому, що на середньостатистичній ділянці дуже складно без компромісів розташувати одноповерховий будинок площею більше 200м2. Навіть двоповерхові будинки інколи складно вписати. Замовнику, буває, для повного щастя не вистачає “пів метра”, щоб отримати бажане планування.
Інший аспект в кварталах забудови індивідуальними будинками, який я відношу до недоліків, це прямолінійне, ортогональне прокладання вулиць. Це частково зумовлено прямокутною формою ділянок і бажанням максимально використати землю відведену на продаж. Думаю, багато хто з вас погодиться, що прогулюватись такими вулицями, яким не видно кінця або які тупо закінчуються чиїмось будинком, не вельми цікаве заняття. На таких вулицях тільки монотонне поєднання бетону дорожнього покриття і різнорідних кам’яних огорож. Зелені насадження щільно сховані власниками за цими сумними дорогими мурами.
Що погано для пішохода – добре для автомобіліста. На довгих вулицях з хорошою дорогою є спокуса “поганяти”, що спричиняє шум і небезпеку для мешканців, які пересуваються пішки. В таких кварталах часто відсутня інфраструктура. Вулиці здебільшого настільки вузькі, що виникає проблема з заїздом і розворотом громадського транспорту, коли він потрібен. Немає облаштованої соціальної зони, де мешканці могли б зустрічатись для спілкування на відкритому повітрі, проводити спільно час. Такими зонами є вулиці з проїжджою частиною і вузькими тротуарами, або взагалі без них. Дитячі майданчики в кожного особисті на подвір’ї, що не сприяє соціалізації дітей.
Довгі прямолінійні вулиці не сприяють хорошому мікроклімату, оскільки вітри переважаючих напрямків можуть “продувати” певні вулиці, що є неприємним само по собі і, крім того, здіймати багато пилу в повітря, погіршуючи його якість.
І останнє. В гонитві за матеріальними вигодами, не залишається жодних вільних територій, які могли б бути використані як осередки природного ландшафту чи соціальні простори, чи перші і другі в інтегрованому вигляді. Давайте усвідомимо також наступне. Кожне поселення це територія, яку ми відвоювали у природи і назавжди забудували, вкрили замощенням. Для природи ця територія втрачена, а що вона отримала від нас натомість?.. А що ми отримали для себе, окрім крихітної території обмеженої глухим парканом, газоном і садом на 6 дерев?..
Але давайте собі уявимо, що можна планувати і жити інакше!..
Тема цього невеликого дослідження полягає в тому, щоб спробувати помислити як має виглядати середовище для проживання, щоб в ньому було можливе взаємопроникнення людини і природи, якісний соціальний зв’язок, ментальна гармонія особистості.
Для початку, давайте розженемо уяву і згадаємо як виглядає футбольний м’яч. Як ви думаєте, чи можна зшити його з прямокутних шматочків шкіри. Поміркуймо декілька хвилин…
Того хто вважає що можна, змушений розчарувати – ні. Поверхня футбольного м’яча складається з п’ятикутних і шестикутних частин матеріалу. Земна куля як і футбольний м’яч має форму сфери. Міста і поселення є великими частинами земної поверхні. Чому людина намагається “зшити” прямокутними кварталами забудови “полотно” міст і поселень? Чи місто достатньо маленьке, щоб вважати його частиною сфери? Добре, а рельєф? До прикладу у Львові та на прилеглих територіях, рельєф трапляється досить складний, і я би сказав, місцями сильно “випуклий”, але ми все рівно нарізаємо його прямокутниками. Чи не варто відкласти звичку робити все по накатаній, а заморочитись і спробувати подумати більш складними категоріями.
Чому в історичних центрах міст ми відчуваємо себе затишно і комфортно. Тому що в них планування відбувалось не простим накресленням на землі напрямків і наділів, а цивілізаційним шляхом, роками, коли вулиці формувались на основі століттями протоптаних стежок, які, в свою чергу, були сформовані людьми, що пересувались, враховуючи особливості природного середовища і рельєфу місцевості. Звісно, зараз ми не можемо чекати, доки вулиці сформуються природним чином, але в наших силах переосмислити підходи в проектуванні, що могло б позитивно вплинути на освоєння ландшафту людиною. Та відкинути ті принципи, які цьому перешкоджають.
Я, дивлячись на футбольний м’яч, бачу п’ятикутні і шестикутні частини матеріалу. Дивлячись на куполи, які сучасні інженери намагаються втілити за допомогою легких конструкцій – бачу рівносторонні трикутники, які теж, в свою чергу, формують шестикутники/шестигранники. Я думаю, якщо м’яч тієї ж сферичної форми що земна куля, купол – частина цієї форми, то чому б для планування, територій на поверхні земної сфери (нехай дуже великої) для планування міст та інших видів поселень(нехай порівняно малих) не скористатись такою універсальною фігурою як шестикутник. Адже це універсальна фігура. Бджоли довели, що за допомогою неї можуть будувати структури стільників не тільки в природному середовищі, але навіть в прямокутних рукотворних вуликах.
Давайте спробуємо і подивимось що у нас вийде. Проаналізуємо, які це дасть нам вигоди і чи взагалі ця ідея життєздатна для вирішення обумовлених проблем.
Отже, я взяв за основу шестикутник/шестигранник (надалі гексагон) площею близько 0,15га (в народі 15 соток). Перше, що я спробував зробити – це посадити на таку ділянку досить великий ОДНОПОВЕРХОВИЙ! будинок. За умови відступу 4м від меж суміжних ділянок я пропоную три варіанти планування реального реалізованого проекту (до прикладу на 15 сотках чотирикутної форми в мене вийшов аж один варіант).
Які переваги ми бачимо? Перше, варіантність посадки на ділянці. Це дає можливість вибрати, як саме ви хочете використовувати ділянку. Наприклад бути рівновіддаленим від усіх сусідів, чи “притулитись” до однієї зі сторін і мати більшу площу для саду, дитячого майданчика, чи газону. Крім того, можна вибрати найбільш вдале розташування приміщень будинку відносно сторін світу для кращої інсоляції, орієнтувати певні приміщення в заданому напрямку, наприклад гарний панорамний вид на цікаву місцевість. Будинки, які будуть знаходитись під кутом один до одного отримають більшу приватність, оскільки не буде прямого зорового контакту “вікно у вікно”. Також, можна зі впевненістю сказати, що шестигранна форма ділянки дозволить спроектувати досить великий одноповерховий будинок практично будь-якого планування. При стандартній прямокутній “нарізці” ділянок шириною 20м архітектору, як правило, при проектуванні однорівневої садиби площею більше 150м2 доведеться йти на компроміси.
Тепер перейдемо на вищий рівень. Що ми побачимо на рівні декількох сполучених між собою суміжних ділянок. Ми отримуємо досить цікаве рішення, коли п’ять ділянок формують внутрішній двір – пішохідну зону. Цю територію можна буде використати як спільний дитячий майданчик, або невеличку озеленену територію. Призначення і оформлення цієї зони можуть вирішувати спільно власники прилеглих п’яти ділянок. Ця зона одночасно є розворотним майданчиком тупикового проїзду. Одним словом, маємо затишний, природним чином закритий внутрішній дворик, який може стати місцем локальної соціальної активності.
А тепер давайте піднімемось на висоту пташиного польоту і поглянемо, як загалом виглядатиме квартал забудови заснований на структурній сітці з гексагонів.
Що перше може кинутись в очі, так це “соціальний озеленений простір”, який знаходиться в центрі кварталу і є його “серцем”. Це основна ідея цього проекту. Якщо ми забираємо в природи її природну форму, ми не повинні позбавляти себе контакту з нею, щоб не втратити його взагалі. Це не просто ощадливе ставлення до природи, це гуманне ставлення до самих себе, до людей, які будуть жити в цьому кварталі. Коли ми проектуємо квартали забудови, мікрорайони, ми завжди маємо на думці, що природа завжди залишиться десь на периферії, це щось що додасться згодом, це те куди ми зможемо потім доїхати на авто. Але це хибна думка. Ті, хто вміє спостерігати і аналізувати, можуть констатувати той факт, що парки “зменшуються”, а лісисті території, де ми полюбляємо відпочивати, все більше віддаляються від місць нашого проживання. Варто визнати, що ці території невпинно зменшуються. Це дуже негативна тенденція і, що ми можемо зробити на найнижчому рівні, це створювати “зелені зони” посеред запланованих кварталів. Це велика вигода для мешканців. Оскільки в них з’являється гарне і безпечне місце для еко-спілкування. Ділянки мешканців, що будуть дотичні до цієї зони (в нашій концепції це близько 20% від всієї забудови , тобто пята частина її) будуть мати бонусом візуальний контакт з цією зоною і при бажанні зможуть мати безпосередній вихід на неї. Зважте, що кожен приватний забудовник мріє мати гарний вигляд не лише на свій паркан. Ця територія буде завжди доглянута, бо буде на спільному контролі мешканців. Крім того таким чином ми покращуємо мікроклімат кварталу загалом. Ця територія інтегрована в мережу пішохідного руху. Напрямки пішохідного руху змінюються, перетинають невеличкі пішохідні зони і роблять прогулянку кварталом цікавою міні пригодою.
Поруч обов’язково має бути територія зі спортивними майданчиками.
Кілька слів про вулично-дорожню мережу. Основна вулиця і тупикові проїзди скеровані вздовж структурної сітки кварталу. Як бачимо, вона дозволяє скеровувати вулиці в будь-якому напрямку. Основна вулиця утворює замкнутий контур двосмуговою дорогою, до якої приєднані тупикові проїзди та заїзди до окремих ділянок мешканців. Замкнутий контур основної вулиці не дасть змоги заблукати тим, хто вперше потрапив на цю територію.
Також на таку кількість мешканців як у розглянутій концепції має бути передбачений заклад для дошкільного виховання, тобто дитячий садок. В нашому варіанті територія цього закладу має безпосередній вихід до соціального озелененого простору, що дає змогу діткам за сприятливих погодних умов проводити час на більшій озеленені території, а не тільки на території закладу.
Загалом, концепція передбачає ділянки під забудову не тільки шестигранної форми, але і іншої, в тому числі прямокутної. Це говорить про те що обрана структурна схема є досить гнучкою. Це інша важлива ідея цього проекту. Подана схема піддається варіантності. Можна змінювати напрямки вулиць, форму і площу соціальної озелененої території та інших елементів кварталу залишаючись при цьому в межах структурної сітки. Можна також змінювати розмір комірок самої структурної сітки (гексагонів) отримуючи при цьому різний масштаб кварталу. Таку схему легко інтегрувати у складний рельєф. Загалом вона виглядає досить живописно. Сплановані поруч два квартали не будуть схожими один на один, водночас, залишаться стилістично схожими і будуть створювати єдиний образ.
Сучасне середовище, в якому ми всі живемо, здебільшого створене без любові, людьми з низьким порогом чутливості до себе і ближнього, позбавленими бажання мислити в широкому сенсі цього слова. Сьогодні, коли деякі українські міста, містечка, селища зруйновані війною частково чи повністю, ми несемо відповідальність перед нашими дітьми за те, що ми для них відбудуємо. Чи це буде відновлення середовища споживацької культури, чи це буде місце, де вони отримують шанс на інше життя та інший світогляд.
Головний Архітектор АБ “ХІІ” І.Ковалик
